|
І слухала музику тих копит,
Що до твоїх несли мене воріт?
О, знаю, що коли-б єси і з раю,
Конця й вінця усіх земних розлук,
Почула, що доріженьку верстаю
До тебе крізь дими пекельних мук,
І серденьком на силах знемогаю,
І падає знеможений мій дух, —
Позичила-б ти крил у Серафима
І ринулась к мені світ за очима.
І в морок зла зі світу чистоти
Метнулась би одним-одна душею...
Перемогла-б нечисту силу ти
Пречистою потугою своєю.
І в парі ми в чудовні висоти
Знялись би знов понад життя грязею,
І після всіх трівог і завірух
Були-б — один блаженно тихий дух.
| 
