Плинуть зорі в ладнім хорі
Вічними шляхами...
Не нам, не нам, дітям праху,
Любуватись вами!
Нас неволя, наша доля,
На світ породила,
Подражнила свободою,
И не задовольнила...
Світять зорі, як світили
І будуть світити...
А ми, на їх надивившись,
Ляжем в землю тліти..
Ой, плачте так, як плакали діди
Над Вавилонськими ріками —
Розорен храм, родини в нас нема,
Чужі знущаються над нами!
Ой, плачте, люди! От її тріски...
Розбилась свята арфа Юди!...
У тій землі, де Бог наш панував,
У тій землі панує ворог лютий!
Куди тепер Ізраель помандрує?
Чи ще Сіонську пісню він почув?
Чи ще музика Юди задзвенить?
Чи ще вона нам, серце звеселить?
Нещасний люде! сирота народе!
Куди біжить він? Де він оддихає?
Ма припутень гніздо, лисиця — «скоту».
Родину — чоловік, — він і труни не має!
«Струни».
11
