|
Батька, матір, себе, брата,
Собак отруїла
Тою клятою водою!
От за- що караюсь,
От за-що мене, сестрички,
І в рай не пускають!»
Друга душа.
«А мене, мої сестрички,
За те не пустили,
Що цареві московському
Коня напоїла
В Батурині, як він їхав
Б Москву із Полтави.
Я була ще недоліток.
Як Батурин славний
Москва в-ночі западила,
Чечеля убила,
І старого і малого
В Сеймі потопила.
Я між трупами валялась
У самих палатах
Мазепиних. Коло мене
І сестра і мати
Зарізані, обнявшися,
Зо мною лежали.
І на-силу то, на-силу
Мене одірвали
Од матері неживої.
Що вже я просила
Московського копитана,
Щоб і мене вбили!
Ні, не вбили, а пустили
Москалям на грище:
На-силу я сховалася
На тім пожарищі !
Одна тілько і осталась
В Батурині хата,
І в тій хаті поставили
|
