Що гомонить онтам, зичить
У досвіта? То повертає
Той Ігор військо на пригоду
Тому Буй-Туру Всеволоду.
І бились день,
І другий бились,
Та коло полудня на третій
Поникли Ігореві стязі.
Оттак на березі Каяли
Брати різнились, бо не стало
Крови — вина!
Допирували
Хоробрі Русичі той пир —
Сватів упоїли
Й самі простяглися
За землю руськую.
Хилилась
І слалась плачучи трава,
Високі гнулись дерева̀ ,
До долу гнулися, журились.
(Переспів Тараса Шевченка).
Ой то не сива зозуленька закувала,
Не дрібні пташки защебетали, —
То Ярославна, рано до схід сонця, слізно ридала,
Словами промовляла:
„Ой полечу, — каже, — я зозулею,
Та помчуся по синім Дунаю,
Сяду-впаду край річки Каяли,
Змочу свої боброві рукави,
Та обітру князеви керваві
На хоробрім тілі його рани“.
Ой у Путивлі на мурові зрана,
Ще й ясне сонце не вставало, —
