Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/156

Ця сторінка вичитана
— 146 —

З калюжі такої
Таке диво! Оттут крови
Пролито людської
І без ножа! По тім боці
Твердиня й дзвіниця,
Мов та швайка загострена,
Аж чудно дивиться,
І дзиґарі теленькають.
От я повертаюсь —
Аж кінь летить, копитами
Скелю розбиває,
А на коні сидить охляп.
У свиті — не свиті,
І без шапки; якимсь листом
Голова повита.
Кінь басує,— от-от річку,
От-от перескочить.

«Первому Вторая».

А він руку простягає,
Мов світ увесь хоче
Загарбати. Хтож се такий?
От собі й читаю,
Що на скелі наковано:
«Первому Вторая»
Таке диво поставила.
Тепер же я знаю:
Се то Первий, що розпинав
Нашу Україну,
А Вторая доконала

Вдову-сиротину.