Мене славні Запорожці
Своїм трупом вкрили,
Та ще мене гайворони
Укрили з півночі —
Клюють очі козацькії,
А трупу не хочуть.
Почорніло я, зелене.
Та за вашу волю.
Я знов буду зеленіти,
А ви вже ніколи
Не вернетеся на волю, —
Будете орати
Мене зтиха, та орючи
Долю проклинати...
За сонцем хмаронька пливе,
Червоні поли розстилає,
І сонце спатоньки зове
У синє море; покриває
Рожевою пеленою,
Мов мати дитину...
Очам любо... Годиночку,
Малую годину
Ніби серце одпочине,
З Богом заговорить...
А туман, неначе ворог,
Закриває море
І хмароньку рожевую,
І тьму за собою
Розстилає туман сивий
І тьмою німою
Оповіє тобі душу,
Й не знаєш, де дітись.
І ждеш його, того світу,
Мов матері діти!
І золотої й дорогої
Мені, щоб знали ви, не жаль
