Родився 1811 р. в Миколаєві над Дністром, де батько його, Леонтій був бурмистром. Школи, гімназію та університет кінчив у Львові. В духовній семінарії у Львові познайомився з Шашкевичом, перенявся його ідеями і став писати доволі гарною, як на ті часи, українською мовою. Перший друкований його вірш це: «Сльози на гробі Гарасевича». В 1838 став адміністратором парохії у Волкові, недалеко Львова. Звідси перенісся до Славська, Стрийського повіту. 1848 брав участь у зїзді «Руських учених» і заснував літературне товаріство «Матицю руську». 7 місяців редагував «Галичо-рускій Вѣстник». Року 1861 був вибраний соймовим послом. Умер 1885 р. Написав кількадесять поезій і кілька повістий. «Месть верховинця» і «Страстний четвер» до нині не втратили своєї вартости. У політичнім життю не був такий прямолінійний як Шашкевич, наближався до галицьких консерватистів, звідки недалека дорога була до москвофільського табору. Його син, Корнило, був відомим у Галичині малярем і поетом.
Твори видані в «Руській Письменности», т. III., Львів, 1906.
Сумно, марно по долині
Почорніли білі квіти,
Пожовк лист на деревині,
Птах полетів в инші світи.
Од запада сиві хмари
Цілу землю заливають,
Чагарами нічні мари
З вітрами ся розмовляють.
А на горі калинонька
Головоньку нахиляє,
А над Дністром дівчинонька
Сльозами ся заливає.
Чого тужиш, калинонько,
Головоньку нахиляєш?
Чого плачеш, дівчинонько,
Сльозами ся заливаєш?
Чи тя доля покинула?
Чи не маєш матусеньки?
Чи ти краса загинула?
Чи говорять воріженьки?»
— Ні мня доля покинула.
Ні не маю матусеньки,
Ні ми краса загинула,
Ні говорять воріженьки
Йно ми тужно за весною,
Що так борзо перецвіла
Куди гляну мисленькою
Нема того, що-м любила!
