|
В ставочку пліточка дрібненька
Знечевя зуздріла на удці червяка,
І так була раденька!
І думка, то була така,
Щоб підвечіркувать смашненько.
Ну, дейко, до його швиденько!
То збоку ускубне,
То зпереду поцупить,
То хвостика лизне.
То знову впять підступить.
То вирне, пірне,
То сіпне, то смикне,
Вовтузиться, ялозиться і пріє,
Та ба! те ротиня таке узенькє, бач,
Що нічого не вдіє!
Хоч сядь, та й плач!
«Ой, горенько мені на світоньку,» мовляв,
«За що мене так доля зневажає?
Тим пельку і живіт дала з ковальський міх,
Тим зуби, мов шпички, а нам на глум, на сміх,
Рот шпилькою неначе простромила!...
Ой, правду дядина небога говорила:
Що тільки на світі великим рибкам жить,
А нам малим в кулак трубить!...»
|
