Артемовський не міг Полевому простити цих гірких слів.
А всеж таки воно так і сталося. Безсмертним зробив у нас Артемовського його «Пан та собака», отцей безталанний український Рябко.
Перше повне видання творів Артемовського видав у Львові 1904 р. Ю. Романчук, в т. з. Руській Письменности, т. І.
Якийсь десь пан ясновельможний,
І гордий, і заможний,
(А може був то лях),
Як-раз утрапив на свій шлях,
У пекло до Плутона.
Не вспів одважить ще й поклона,
Як тут спитав його Еак:
— «Ну, на тім світі, що ти, як,
Чим був ти, де родився?
Як жив і чим живився?
Ти перед нами не гріши,
Кажи лиш правду, не бреши!»
Пан глянув: перед ним мужик!
А пан наш не привик,
Щоб так мужик з ним обяснявся.
— «Я із польскеґо єстем панства,»
Вельможний дзизом одповідав:
— «До півдня спав, до півночі обідав,
Був власним паном на Волині.»
— «За цеє тобі пасти свині!»
Еак так пану присудив
І вельми цим Плутонові вгодив.
Якби і в нас таким судом судили,
Багацькоб свинопасів наробили.
Вода шумить!... вода гуля!...
На березі рибалка молоденький
На поплавець глядить і промовля:
Ловіться, рибоньки, великі і маленькі!
