Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/106

— 96 —

Паливоди і волоцюги,
Всі зводники і всі плути,
Ярижники і всі пянюги,
Обманщики і всі моти,
Всі ворожбити, чародії,
Всі гайдамаки, всі злодії,
Шевці, кравці і ковалі;
Цехи: різницький, коновальський,
Кушнірський, ткацький, шаповальський
Кипіли в пеклі всі в смолі.

 Там всі невірні, христіяне,
 Були пани і мужики,
 Була тут шляхта і міщане,
 І молоді і старики;
 Були багаті і убогі.
 Прямі були і кривоногі,
 Були видющі і сліпі,
 Були і штатські, і воєнні,
 Були і панські, і казенні,
 Були миряне і попи.

Гай, гай!... та нігде правди діти,
Брехняж наробить лиха більш:
Сиділи там скучні піїти,
Писарчуки поганих вірш,
Великії терпіли муки:
Їм звязані були і руки,
Мов у Татар терпіли плін.
От-так і наш брат попадеться,
Що пише, не остережеться...
Який же втерпить його хрін?