Сторінка:Стороженко Олекса. Дорош і інші оповідання (Краків, 1940).djvu/57

Цю сторінку схвалено

сама до його лицялась. Післав йому Господь і діточок, покірних, слухняних, працьовитих, не таких, як він пудофет, а у матір, бо жінка у його була невсипуща господиня. І віку йому таки чимало протяг Господь: до білого волосся доспався. Спав, спав, аж поки він не заснув.

Що таке на світі щастя? Спитав би я у дуже письменних. Часто чуєш, люди кажуть: отой щасливий. Глянеш на того щасливого, а він тобі показує на другого, а сам жалується на свою недолю. Називають щасливими і тих, що ввесь свій вік нічого не дбають, як мій Павлусь. Бог їм усе дає, а вони нудяться світом, не знають, що у них є і чого їм треба. Називають і скупого щасливим, бо у його багато грошей; а він неборак увесь свій вік стереже тих грошей, як рябко на ланцюгу, ніякої користи з них не має, і голодний і холодний ще гірш від якогонебудь бідолахи. Ні, панове, по мойому той тільки щасливий, хто другому не завидує, а дякує Богові за те, що він йому післав, — той, кого Господь благословив на добрі діла, що розкинулись вони по світу: як розрослась пшениця на добре виораній ниві. Нагодує вона і пахаря і його сусідів, попаде від неї скибка і старцеві в торбу. Не той тільки щасливий, що сам натріскається і виспиться, а той, що й другого нагодує і заспокоїть, бо у такого і душа буде не голодна.

Отсеж так загвоздив вам з письменська, щоб самі відгадали, чи мій Павлусь справді щасливий, чи може таким тільки прозвали його зависні люди. Глядіть же, щоб не будо по приказці: хвалить шинкар пяницю, а дочки своєї за його не віддасть! Завидуєте щастю мого Павлуся, а ніхто не схотів би бути Павлусем.

——o——

56