Сторінка:Стороженко Олекса. Дорош і інші оповідання (Краків, 1940).djvu/49

Цю сторінку схвалено

і тулиться до Івана Уласовича, так і дивиться йому увічи, неначе давно його знала, неначе давно його кохає. Хто на них не глянув би, то зараз пізнав би, що Господь дав їм на двох одно тільки серце.

Не довго сидів Іван Уласович: забрав усіх з худобою, бо вони жили підсусідками, та й повіз до себе. Поїхав за сіллю, а привіз хліб із сіллю.

От вам і кінець! Ні для чого казати, що вони були щасливими; не даром же старі люди кажуть:

»Кого Бог зєднав,
Тому й щастя дав.«

48