та чудова дівчина, з голови не йде, тільки про неї і думає, і гадає. Вже і на дівчат не дивиться, тільки блукає собі по степах, щоб хоч трошки розважити свою тугу.
Провештавсь ще тижнів зо три, Івашко повернувся додому. Іде біля тієї хатки, а стара побачила його, та й каже:
— Бодай тебе, чоловіче! напророчив нам дочку! Ми молили собі у Господа хлопчика, а молодиця розсипалась дівчинкою!
— На все воля Божа, — відповів Івашко, — може з цієї дівчинки буде вам більше втіхи, як з того хлопчика, що прохали!
Івашко хотів уже дальше йти, а стара йому й каже:
— Пострівай, чоловіче: сьогодні в нас хрестини, то вже коли зайшов, то треба чарку випити, щоб часом не виніс зі собою щастя народженої.
— Добре, — каже Івашко, — чому не випити, нехай їй Господь пішле щасливу долю!
Незабаром приїхав і піп із кумою, а кума ще нема. Підождали трошки, — не їде; от піп і каже:
— Не можна мені довго ждати; завтра празник, так треба поспішати ік всеночній.
— Як же ми, пан-отче, без кума обійдемось? — питає стара.
— От вам кум, — каже піп, глянувши на Івашка.
Вже піп почав молитву, як щось заторохтіло, — глянули у віконце, аж справжній кум приїхав, і змінив Івашка. Дівчинку охрестили Оленою, бо саме на Костантина й Олени вродилася. Івашко, почувши це імя, згадав свою покійницю бабусю, бо й вона Оленою звалася.
41
