СУДЖЕНА
Після багатого батька остався хлопець по дванацятому році круглим сиротою, бо мати ще давним умерла, а на селі не було у його ні роду, ні племени. От громада, поміркувавши, і рішила віддати того хлопця на руки старої дячихи удови, що жила у якогось селянина у приймах. Бабуся була дуже добра, богобоязнва і розумна; ціле село її поважало. Глянувши на того сироту, дячиха згодилась, бо Івашко (так звали хлопця) навдивовижу був доброю дитиною: слухняний, покірний, чулий, і такий гарний та хороший, як та паняночка. Перебралась дячиха у хату до сироти, стала йому за матір, і господарює, і дбає; навчила його ласкою всього добра, і письма, бо бо ще й письменна була.
Випестила бабуся собі на втіху Івашка; такий з нього вийшов бравий парубок, високий, сановитий і такий гарний, що від його погляду дівчата таяли, як весною від сонця сніг. Так не дуже то Івашко і заглядувався на дівчат; якось понуро, зпід лоба дивився на них, неначе соромився; і на вечорниці ніколи не ходив. Вже бабуся збіралась одружити Івашка, так не привів Бог: занедужала небога, та й вмерла; а вміраючи і каже Івашкові:
— Не журись, синку, що я не вспіла тебе одружити: я й на тім світі буду благати Господа милосерного, і вимолю тобі вірну дружину.
36
