— Як схопиться запорожець, як крикне:
— Ну не бісового ж тобі сина й чорти! Чого гаспеди наробили: на Різдво не довелось мені в церкві бути й Богу помолитися! Ні, — каже, — цього не можна… Як таку волю їм дасть, то вони всіх людей з пантелику зібють; мабуть не я один опізнивсь до церкви!…
Одягся і пішов до попа, розказав йому все, як було, зібрали мирян, порадились, та й рішили спалити діявольську корчму. Так хоч і спалили, а всеж таки щороку, перед Різдвом, товчуться і бенкетують тут чорти й відьми. Як бачите, — ніхто й цегли не бере на груби, бояться. Так ця анахемська руїна мабуть буде стояти аж до кінця світа!…
— Добре, додав парубок, — що тоді були на світі такі люди, як оцей запорожець, що розказую: було й кому довідатися, що шинкують чорти; а тепер кожному байдуже…«
35
