— Духом розхапали гроші, женуть шахрая в потилицю, а жид до запорожця з пляшкою.
— Мозе пан добродзій позволі килішек вудкі?
Частує запорожця, а тут прибігли дві дівчини, такі гарні, певно відьми: білі, повні, щоки горять, очи, як зірочки, ясніють; втомились, танцюючи, так повні груди так і підіймаються догори. Вхопили сатрого під руки та й повели.
— Потанцюйте ще, добродію, — просять, — люди кажуть, що мабуть у вас чорти сидять в чоботах!
— А може й сидять, — каже запорожець, — бо чорт мене обував.
Знов пішов гайдука садити, так за відьом і держиться; насилу вже чорт вивів його з корчми. Сказано, запорожська натура, і байдуже йому: з ким би не гуляти, щоби гуляти!… Повів чорт запорожця додому; насилу дибає неборак: дуже таки втомився, обома руками держиться за хвіст, аж стогне сердешний чорт. Як дійшов старий до своєї господи, попрощався з чортом, та й став стукати у двері. Відчинила бабуся, світить, а запорожець до неї, ну її обіймати та до серця тулить, а баба від його трохи каганця не впустила.
— Бог з вами, добродію! — каже, — що це ви робите, чи ви не здуріли?
Насилу його утихомирила і положила спати. На другий день прокинувся запорожець, дивиться — бабуся стоїть біля його ліжка.
— А що, — спитав запорожець, — чи вже благовістили до церкви?
— Де вам благовістили! — каже баба, — добрі люди вже й пообідали; я вже думала, чи не заснули ви на віки вічні!
34
