лають неначе воскові в ставбиках. Тільки вглядів арендар запорожця, зараз і підскочив до його з пляшкою.
— Може пан добродзій, — каже, — позволі килішек ґданської вудки?
— Всип, — каже запорожець: — побачимо, що там за ґданська!
Випив запорожець — аж зацмокав: така кріпка та смачна.
— Мозе сце, — каже арендар, — пан добродзій позволі килішек?
Випив запорожець і другу. Якось йому повеселішало, неначе помолоднів. А тут як ушкварить музика джинжируху! — та й гарно ж грали, матері їх лихо: скрипиця так і виспівує, бубни і гудуть, гуркотять, цимбали мов дзвоники дзвонять. Як почув старий, так аж жили у нього затрусилися, самі ноги затупотіли. Зараз і почали танцювати. Дівчата такі гарні, одна в одну. Пішов у танець і той чорт, що привів запорожця. Знатно танцює, гаспедів син! Не вдержавсь і старий, ну й собі по запорожськи: і викрутасом, і вихилясом, цокотить підківками, вистрибує, ноги вище голови задирає. Парубоцтво й дівчата кругом обступили, дивуються, і на чорта вже не дивляться. Танцював старий, поки в його духу захопило. А тут де не взявся арендар з пляшкою і знову до його:
— Мозе пан добродзій позволі килішек вудкі?
А запорожцеві того тільки й треба; випив, трошки віддихнув і знову пішов з чортом козачка. Як танцювались, повів чорт старого по других покоях. Увійшли в один, — все парубки та дівчата, сидять собі парками, розмовляють і чолом-
32
