ЧОРТОВА КОРШМА
Раз, походом із курської ґуберні в херсонські степи, переправившись через Дніпро, прийшов наш штаб на »дньовку« в село Сведовок. Село розкинулось в долині, а кругом оточували його високі гори, вкритії відвічним лісом. Мені сказали, що в лісі багато вальшнепів, і я, на другий день, пішов полювати. Щоб не заблудити в гущах, я узяв зі собою хазяйського сина, парубка по двацятому року; думаю собі: проведе, а часом, як встрелю на плесі качку, то буде кому й витягти. В лісі вальшнепів здіймалось до біса, так за гущиною не зручно було стріляти; от ми, пообідавши у лісничого, й вибрались з нетрів ік Дніпру, щоб пополювати ще на качок та куликів.
Вже над вечір, як став стухати жар, повертались ми у село луговиною. Не доходячи верстви зо три до села, побачив я на горбі велику руїну мурованої будови. Сонце сідало й огненним промінням освічувало темні мури, а за ними і наоколо чорнів ліс.
— Що це за руїна? — спитав я парубка.
— Це »Чортова корчма«, — відказав парубок.
— Як чортова?
— У цій корчмі колись, давно вже, шинкували чорти, та й досі щороку перед Різдвом бенкетують тутечки з відьмами.
— Хтож бачив, як вони бенкетують?
28
