страм по пятьдесять. Живіть — каже, — як і жили чесно, не забувайте батька й матері, то й ваші діти вас не забудуть!
Сів біля столу, та й став згадувати про Івана. — Сьогодні, — каже, — побачусь з ним! — Так розказує, неначе здоровий. Коли нараз, як зітхне, та руку до серця, пильно на нас споглянув; далі зітхнув удруге, та й схилився на стіл; до його — неживий! Не схотів піп поховати, так отто, — каже, — виїздив суд і пороли… Лікар казав, що у покійника була якась хвороба у серці.«
Ну, як розказав мені Павло, так я зараз догадався, що це мабуть утретє до кума приходило. Дуже мені жаль: добра і чесна була людина; і теперечки, як ідеш побіля Вербських хуторів та глянеш на вітряки, то жаль так і вхопить за серце: всі крутяться, а кумів стоїть собі похилившись, — нема вже мірошника, царство йому небесне!
27
