Сторінка:Стороженко Олекса. Дорош і інші оповідання (Краків, 1940).djvu/27

Цю сторінку схвалено

Почувши це, пішов я кумів хутір; приходжу, — вже й поховали. Став я розпитуватися, з чого й як він помер? От старший син, Павло, і розказав мені.

»У вечері, — каже, — тільки що світло засвітили, прийшов з вітрячка батько, та й каже мені:

— Запряжи кобилу, та швидше їдь до батюшки, нехай приїде з св. дарами.

— Нащо, тату? — спитав.

— Щоб мене запричастити, бо я сьогодні вмру…

— Бог з вами, тату! — кажу: — що це ви вигадуєте?… Ви ж, хвалити Господа, здорові!

— Роби, — каже, — що тобі кажуть: як вмру без покаянія, то на твоїй душі буде гріх!

Привіз попа. Увійшли у хату, дивлюсь: батько сидить на покуті, вже й сестри, що заміжем, поприходили. Глянув на його батюшка та й питає:

— Що це з тобою, Сидоре?

— Сьогодні вмру, — каже, — висповідайте і запричастіть…

— Бог з тобою, Сидоре! — каже піп: — ти ж здоровий!… Коли хочеш, щоб я тебе запричастив, говій; а так, — каже, — не можна, гріх!

— Як збрешу, батюшка, — відказує батько, — то буде мій гріх, а як умру, то буде і мій і ваш!

Звелів нам піп повиходити з хати, а як висповідав і запричастив, знов нас позвали. Сестри стали голосити, а я з братом дивимося на батька, якось не ймемо віри, щоб він вмер.

Одімкнув батько скриню, витяг капшук з грішми, та й каже нам:

— Нехай хата достається меншому, тобі, — каже до мене, — двісті рублів на будову, а се-

26