Шабля-тітка не загине,
Брати-пистолі оборонять,
Яничари врагів одгонить.
Іди ж, козак, світ за очима,
Неси свою смерть за плечима.
Не бійсь смерти: поки живеш —
Її нема,
А як умреш —
Тебе чорт-ма!«
Ото вам і думочка… — І ті гарні були, так забулаж… їй же Богу, забула!… Стара вже стала, пора б і кісточкам на вічний покой… А, здається, буцім ще і не дуже стара. Аджеж Кротиха старіша від мене: я була ще дівчинкою, а в неї вже було троє діточок, а і досі щороку ходить на Пречисту у Київ пішки… А та — як її?… Дудничиха… так ця далеко ще старіша від Кротихи, а держить її Господь на сім світі. У той рік, як я виходила заміж, вона оженила сина з дочкою того… як його?… що жив у тому селі, на горі, проти того, що млин збудував… він же ще чумакував… Ні, збрехала!… що я кажу!… не він чумакував, а той… як його?… що біля манастиря пасіка… На умі вертиться, так не згадаю ж… іще ж біля його хати і верба росте… та ні!… Оттак збреши!… Не верба — а колодязь… його ж усі знають… Га?… не чую… кахи-кахи… ох, лишечко! груди заложило… кахи-кахи, кахи-кахи!
13
