був роком зворотним у цьому напрямі, початком нової доби, повороту до національного здоровля. Годі нам на цьому місці ставити діяґноз і розкривати ширші програми; та одну прикмету на верх і вже тепер поставити — здається, у перве в нашій пресі — перед очи нашаго громадянства; а воно не буде мати сумнівів щодо ліку.
Одним із жерел сучасного нещастя уважаємо політичну гіпертрофію народів, чи сказати просто розполітикування мас, хоробливе політиканство, яке прибило або й убило всі инші пориви, кращі і благородніші, та їх вияву на полі умової праці: наукового досліду, артистичної творчости і реліґійного заспокоєння. Погоня за властю (цеж головна ціль політики) і споріднена з нею погоня за майном — це дві головні язви, які побили і вже сім літ добивають людськість. При цьому одно дивно. Ідучи від Заходу до Сходу, бачимо, що разом із нуждою росте політиканство й доходить, серед Українців та Росіян, до апокаліптичних розмірів. Очевидно, маємо на думці головно т. зв. інтеліґенцію, яка все і всюди є носительницею політичних ідей („народ“ в розумінні селянства або робітництва — це тілько порожня фраза в політичному чи скоріше демаґоґічному жарґоні). Не помилимося мабуть дуже,
