даючи необережно правило, він викривив мимохіть основну ідею, головно вставкою обох означених слів, та пригадав цим один висказ Меколєя: „Кожний, хто бачив світ, знає, що нема нічого нікчемнішого, як загальна максима.“ Наш автор мав, очевидно, на умі певний означений факт і певний означений уряд, та своїм формуванням дав він читачам право користуватися його тезою, як кому любо.
Посеред усього, сьогодні Україна має мало не десяток національних урядів і щож як кожний з них вимагатиме безоглядної лояльности громадянства? Далі, більш методичний автор, пишучи слово „в теперішній хвилі“, був би запитав себе; хто уповноважений рішати, чи хвиля все ще переломова й тяжка, чи вже може надійшло оце „пізніше“? Невже сам уряд? В такому разі хиба мало на світі урядів, які не радіб були розтягнути своє право незайманости і невідповідальности як можна довше — в безконечність… Це людська річ, та якраз тому не слід про такі людські обставини писати євангельським слогом. Таксамо більш уважний автор, пишучи про „особисті порахунки“, був би спитав себе: ну, а хто виявляє політичні суперечности з урядом, чи він також ординарний злочинець? З одного боку особисті конфлікти в політичному життю грають тілько підрядну ролю; з другого боку
