Сторінка:Степан Томашівський. Під колесами історії (1922).djvu/61

— 59 —

Ірійсько-анґлійська боротьба дуже стара, далеко старша чим українсько-московська, хоч не давніша українсько-польської. Поминаючи раніші конфлікти між обома краями, ця національна боротьба стала хронічною скоро після сформування новочасної анґлійської держави Вільямом Завойовником, у другій пол. XII. в. Ірландія — звичайно політично розбита на низку малих крамольних держав — була періодично завойовувана Анґлійцями, граблена, колонізована, винародовлювана і — навертана на „ліпшу“ віру. Все таки до самого кінця середніх віків значна частина острова удержала політичну незалежність. В XVI. в. утревалюється династична унія між обома краями, одначе ні вона, ні конституційна самостійність Ірландії не охоронили країни і людности від анґлійських оружних і мирних наїздів, соціяльно-господарського поневолення, реліґійного гніту і культурного занепаду; ірійський парламент й ірійський уряд були тілько орудями в руках анґлійського правительства. Вкінці, шляхом виборчих обманств і грошевих підкупств доведено до того, що окрема ірійська конституція була „законно“ скасована і замість ірійського парламенту явилися у Вестмінстерській палаті ірійські посли і лорди (1800), подібно як сто літ раніше сталося було із Скотією.