війська цивілізація пропаде, і коли у слід за цим у французьких портах виходило на беріг не по 50 тис., а по 100 тис. Єнкі, то з европейського становища була це не поміч союзника, а історична абдикація цеї частини земного шару із дотеперішнього верховодства над світом; з американськогож становища був це похід не на ратування „цивілізації“, а на удержання й обезпечення ново набутої корони.
Був Вавилон і була Нініва, були Мемфіс і Теби, були Крета й Атени, Рим і Византія, Ахен і Відень, Париж і Лондон — все це минуло, або минає; грядуща столиця світа найшлася на тім боці океану: політична у Вашинґтоні, господарська — не знати ще напевно — у Ню-Йорку, Шікаґо чи Сан-Франсіско… А далі? За сотні літ? Мабуть тоді тілько колишня фраза ex oriente lux („світло іде із сходу“) стане наново реальною; покищо світло й укази приходитимуть до нас із західного боку — з Америки.
Очевидність цього факту — упадку Европи й переходу володіння світом в американські руки — буде одиноким вислідом міжнародньої конференції, яка від 12. XII. почала радити у Вашинґтоні над розвязкою квадратури кола під назвою „розоруження“ чи хоч би обмеження нових зброєнь до нових війн. В дійсно-
