і заслужені, дякуючи тому, що вони придбали собі одну прикмету справжніх ґеніїв: бажання і вмілість добирати собі дорадників і співробітників зпоміж найкращих, талановитих і кваліфікованих земляків, а в разі потреби й чужинців. Хтож оточує себе тілько меншими від себе, панеґіристами, карієристами, інтриґантами і сикофантами, той дає безсумнівний доказ своєї нікчемности. А тепер покажіть мені цю сіль української землі й українського ума, яку „головний отаман“ заставив працювати побіч себе на становищах полководців, дипломатів, адміністраторів, орґанізаторів народньої освіти і т. и! Це, що ви можете вказати — то одна велика cronique scandaleuse, та й тілько. Ні, Петлюра — це дуже маленька індивідуальність.
Тут дехто може замітити: твойому висновкові противиться неспірний факт широкої популярности, як не особи, то ймення „головного отамана“. На це скажу: популярність ще не мірило громадянської стійности; навпаки історія знає дуже небагато визначних державних мужів, які були популярні за життя, натомість дуже багато таких, які здобули собі імя, місце і популярність тілько шляхом
