та ждучи остаточної перемоги „цивілізації“, почав творити те, що приходиться назвати петлюрівською лєґендою серед народу. Без цеї лєґенди повстання проти Гетьмана булоб певно не вдалося. Для темних мас — основа кожної лєґенди ірраціональна, чим більше романтизму в ній, тим краще для тих, що її сіють; натомість інтеліґенція, без якої жадний політичний рух неможливий, потрібує бачити якийсь позитивний скелет у цій лєґенді.
Такий кістяк складений був дуже швидко; ним заопікувався Український Національний Союз з Винниченком на чолі: „Антанта — мовляв — визнала вже у принципі державну самостійність України; що це не сталося досі по всій формі, цьому винні: берестейський мир, Німці і Гетьман. Якщо скинемо цього, проженемо тих та подремо берестейський трактат (знаєте, що йому закидувано? Це, що він не анектує, разом із Холмщиною, ще й Галичини, Буковини й Угорської Руси!), тоді до всяких соціяльно-демократичних благ антанта додасть нам одну соборну самостійну Україну, від Тиси по Кубань (reservatio mentalis: з Петлюрою і Винниченком в ролі диктаторів).“ Така-то лєґенда, в якій не було ні зерна правди, була поширювана 1918. р. з усією безсоромностю демаґоґії.
