любить, окрім Лєніна, не виходило ясно з тої розмови. Та тепер Мережковський і тов. подбали про артистичну симетрію. „Царство Антихриста“, написане протягом останнього року в Польщі, так і палає пристрастною, можнаб сказати — червоною ненавистю до Лєніна, його прихильників, слуг, усіх установ і діл; одначе читач даремно глядатиме у цих вигуках чогось позитивного, прояви любови, ідеї головної творчої сили…
Вибачайте, Мережковський і тов. також не без кохання, і саме нещасного — без обопільности. Вони закохалися у Польщу, чимало гимнів і сонетів воспіли в її честь і на славу її краси, а в передмові до збірника цих поезій читаємо слезоточиву елєґію на недостачу взаїмности коханки: „Это моя обманутая вѣра въ Польшу.“ Зрадлива коханка не слухала намови Мережковського, що визволена від большевиків „Россія не стала бы торговаться съ нею“ та що „русскій народъ давно понялъ, что лучше имѣть малую территорію, чѣмъ никакой“, тілько заключила мир із большевиками за ціну таких нужденно маленьких земель, які одержала в Ризі. Таж Мережковський і тов. булиб їй дали в двоє і троє стілько, по Дніпро, а може і по Волгу. „Россія-свиня“ (цеж bon mot самого автора „Лєонардо да Вінчі“ з часів, коли про
