придавленню всякого свободолюбного руху в Европі, є всім звісна. Та ледви проминув рік весни народів (1848), як престіж Австрії став так швидко падати, що невдовзі потім Наполєон III мав сказати: „З трупами не заключається союзів.“ При цім він думав саме про Австро-Угорщину.
Як же це сталося, що европейська держава, що дотепер (1815–1848) вела перед між иншими, могла так швидко втратити свою повагу? З кількох причин, та найважніща між ними була обставина, що могутність Австрії була тільки позірна й цей позір дався вдержати тільки короткий час. Австрія була завсіди внутрішньо слаба й „роз'їхана“ держава. Причин слабости Австрії було теж декільки: недостача особистостей поміж її володарями, лиха управа, занедбані фінанси і т. и. Однак властива причина слабости й наконечного загину Австро-Угорщини була ця, що ця держава самим своїм істнуванням значила різке заперечення національного принціпу. Сама про себе австрійська державна ідея була би без сумніву спосібна вдержати цю державу довший час при силах і житті. Час від часу являлись між австрійськими державними мужами такі, що хотіли будувати нову Австрію, як державу автономних „рівноуправнених народів“, ба навіть як „Великоавстрію“ (Großösterreich), звязкову
