Народня українська територія порізана була тут на шість адміністраційних просторів і 22 ґубернії. Не лічимо сюди ґуберній з українськими колоніями.
Границі всіх тих адміністраційних одиниць були так дивно сконструовані, що ніяка з них (може з виїмком західної межі Холмщини) не мала якої небудь фізично-ґеоґрафічної вартости. Те саме можна сказати про часами дійсно безглузді межі „уїздів“.
З цього короткого розгляду границь на Україні бачимо без ніякого сумніву й дуже наглядно, що всі вони загалом, і кожна зосібна, можуть бути тільки переходові, щоб не сказати хвилеві. Бо ані український народ не вріс ще в свої границі (доказує це постійне пересування східної, й південної границі), ані не зробила це ніяка з держав, що володіли Україною. Росія бажала достигнути карпатської границі не тільки для того, щоби здушити український рух у галицькому ніби Піємонті! Так само й Австрія думала про поправлення своїх границь на Сході й Півночі, а не про „визволення“ України!
Гранична політика молодої української держави була теж що найменше дивна. Не хочу вдаватись тут у „злободневні“ дискусії та мушу завважити, що дотеперішні
