робила бодай великі зусилля (X–XIII. століття), щоб свою степову границю добре захистити штукою. Будовано довгі укріплені лінії в роді римського limes'у, добре уфортифіковано всі граничні міста, поставлено багато кріпких замків, зорґанізовано граничну сторожу. Військова сила була все на поготівлі й не була знов така нікчемна, коли над Калкою могла три дні боротися проти полчищ Джінґісхана. Литовсько-польська держава занедбала укріплення границь майже цілком, її воєнної сили не можна було сливе ніколи вивести на час у бій. До тогож вона була така слаба, що не могла і мріяти про знищення навіть такої слабої орди, як Кримська — цеї нікчемної карикатури армій Джінґісхана. Тому то степова границя стала невдовзі найбільше загроженою границею також польсько-литовської держави. Тільки що черенні області цеї держави були за далекі від степів, а могутність Татарів уже за мала, щоби знищити також і польсько-литовську державу. Тільки Україна мусіла страшенно терпіти від Кримців.
Татари подбали зі своєї сторони, щоб гранична степова полоса добувала для них щораз більшу вартість. Вони систематично вилюднювали її, збільшували область степів через випалювання лісових островів і розширили її межі далеко в глибину лугової
