народу, коли поза ними живе другий також осілий хліборобський народ. Супроти кочевих народів не могли степи сповняти охоронної функції — навпаки вони були для них що найкращими воротами. Політична степова границя давньої України, хоч завсіди укріплювана валами, замками й городами, була дуже нетрівка. Вона хиталася з десятьліття на десятьліття так сильно, що даремне шукати рівні цьому процесови в цілій історії всіх часів і всіх народів. Можна сміло твердити, що саме ця довга, незахоронена степова границя принесла старій українській державі загибіль.
Держави, котрі запанували на руїнах старої княжої України, опинилися що до границь ще в гіршому положенні, як вона. Добра природна границя на Півдні — Чорне море — була для Польщі й Литви de facto недостижима. Тілька раз у XV-му столітті досягла литовська держава на дуже короткий час і тільки номінально берегів Чорного моря. Тим способом лишались як південно-східна границя тільки степи: для польсько-литовських армій майже непроходимі, для Татарів вигідний шлях для їхніх набігів. Тільки для Татарів була степова полоса доброю природною границею, для польсько-литовської держави як найгіршою. Давня українська держава
