вдержатися. Московські князі почали вже в XIV. столітті „собірати руські землі“, а зі словянсько-фінської мішанини почав творитись новий східно-словянський народ — Москалі.
Наслідком майже цілковитого зруйновання Лівобережжя Татарами перервалися сусідські взаємини поміж Українцями та Москалями сливе на три століття. Оба народи жили й розвивалися самостійно й дуже швидко стали собі чужими. Тільки слаба и непевна звязь спільної позірно ідентичної православної віри полишилася, разом з письменною церковною мовою й правописом. Натомість ця обставина, що великі князі й царі Московщини поводилися наче володарі „всеї Руси“ й дідичі київських великих князів, не мала поза формальностями, царських титулів і теоретичних претензій поки що ніякого значіння. Тому-то Українцям XVII-го століття, коли взаємні зносини оживилися, Московщина здавалася чужою, може більше, як Польща.
Для того спроба Хмельницького, українську гетьманську державу оперти на Московщину, стала фатальним промахом. Молода українська держава, ледви збудована, дістала до своїх давніх ворогів, Татар і Польщі, ще третього — Московщину, „собірательку русских земель“. Супроти
