неволею безумовно держатися й слухати його. Мала би повстати „Mitteleuropa“, в дійсности одна федеративна центральна держава, котра спинилаб російську експанзію до теплих морей і знівечилаб плани Великобританії територіяльно обєднати свої колонії в Старому світі в один великий перстінь довкола Індійського океану.
Знаємо, як мало бракувало, щоби в саме покінченій світовій війні Німеччина осягнула свої найголовніщі ціли, хоч її союзники були такі слабі. Не підлягає також ніякому сумніву, що дивна витрівалість німецького народу не покине ніколи експанзійних стремлінь на Південний Схід. Гірка конечність приневолює німецький нарід до експанзії й південно-східний шлях її являється при постійній морській перевазі Анґлосаксів одиноко можливим[1].
Відносини німецької світової політики до української справи обмежувалися перед війною до… цілковитого désinteressement.
- ↑ При дуже великому багацтві дотичної літератури згадаю тільки: E. v. Reventlow. Deutschlands auswärtige Politik 1888–1913. Berlin, 1914. — P. Rohrbach. Der deutsche Gedanke in der Welt. Königstein und Leipzig, 1915. A. Hettner. Die Ziele unserer Weltpolitik. Stuttgart, 1915. — F. Naumann. Mitteleuropa. Berlin, 1915. — F. Köhler. Der neue Dreibund. Leipzig, 1915. обі книжки Kjellén'а і т. д.
