котра підпирала инші проєкти й уважала багдадську залізницю цілком слушно шкідливою для анґлійських інтересів, дуже припізнювали будівлю. Щойно 1904. р. дійшла залізниця до північної обноги Килікійського Тавру, 1912. р. до Боцантіґан, та щойно 1914. р. при початку війни, сполучено малоазійські лінії з сирійсько-арабськими й переступлено Евфрат.
Сама траса цеї багдадської залізниці й инші приміти, що показались аж у війні, вказують дуже виразно, що німецька світова політика дуже добре пізнала й оцінила величезне значіння вищезгаданого черену Передньої Азії, цього помосту народів між трьома частинами світа. Вона саме на ньому захотіла стати сильною ногою. Тут являлися для німецької світової політики дальші вигляди й вони найшли навіть свій вислів у деяких воєнних операціях. Головна ціль, що стояла тут перед очима німецької політики, була: добути оружною рукою суеську шийку з каналом і Єгипет, а потім шукати горі Нілем контінентальних звязків з істнуючими вже німецькими колоніями в Африці. Побідна війна дала би Німеччині велику колоніяльну державу, котра мала би через єгипетський Судан, Єгипет і азійську Туреччину непереривний контінентальний звязок з Балканським півостровом і Середньою Европою. Бо попри
