Сторінка:Степан Рудницький. Українська справа зі становища політичної ґеоґрафії. 1923.pdf/176

Заки покинемо Росію, мусимо згадати бодай кількома словами про панславізм. Ледви чи він є яким-небудь політично-ґеоґрафічним чинником. Його єство, це єство оклепаної, зловживаної, в дійсності безвартісної фрази. Мимо того (й може саме для того), мала панславістична ідея в XIX. віці велике аґітаційне значіння й була в руках Росії майже таксамо сильним атутом супроти Австрії й Німеччини, як експанзія в Середній Азії супроти Анґлії. Панславізм має тільки таку саму політичну вартність, як пантевтонізм і панлатінізм. Нині по розвалі Австро-Угорщини, Туреччини й Росії бачимо ясно, що поміж поодинокими славянськими народами є не менші, може навіть більші противенства, як поміж поодинокими народами германського чи романського кодла. Ворожнеча між Поляками й Українцями, Поляками й Чехами, Москалями й Українцями, Сербами й Болгарами є можливо ще більша, як пр., між Німцями й Французами. І так було завсіди. Офіціяльна Росія по мистецьки вміла цей дійсний стан річей заховати перед очима останньої Европи. Дві річи були її тут дуже помічні. З одного боку є ріжниці славянських мов поміж собою значно менші, як ріжниці германських і романських мов поміж собою. Для постороннього чоловіка не тільки в анґло-сакському чи роман-