Сторінка:Степан Рудницький. Українська справа зі становища політичної ґеоґрафії. 1923.pdf/153

Ця сторінка вичитана

пощастило остати в силі підчас розвалу Туреччини, її вікові мрії були би здійснилися. Та перешкодила революція…

Чи така корисна нагода, добути Царгород, швидко знов трапиться Росії? Годі сказати. В кожному разі це певне, що нововідбудована російська імперія, пануючи над УкраЇною, ніколи не перестане стреміти до океанського побережжя на Півдні. Українське побережжя, поверх 2000 км. довге, з його (як на Чорне море) величезним багатством пристаней (Килія, Акерман, Одеса, Миколаїв, Скадовськ, Евпаторія, Севастопіль, Феодосія, Керч, Бердянськ, Маріюпіль, Таганрог, Ростів, Єйськ, Новоросійськ і т. и.) дає для цеї цілі тільки базу, Царгород і Дарданелі — це тільки перший крок наперед. Бо Середземне море є, мимо своєї величини й політично-ґеоґрафічного значіння, таки зачиненим морем, котрого ключі в руках Анґлії: на заході Мальта й Ґібральтар, на сході Суес і Еден.

А російська світова держава потрібує світового моря й хоче його конче осягнути. Вона ще давно перед 1914. роком недвозначно проявляла свої наміри. Мимо велитенських просторів віддалі зужила Росія, як звісно, дуже багато енерґії, добра и крови, щоб запевнити свому велитенському комплєксові земель свобідний вихід на