його заслонити чужі руки. Як довго світова політика обіймала, так сказати, тільки Европу, могло балтійське побережжя Росії може й вистарчати. Вже тоді відчувала вона це, як велика держава, дуже прикро, що ключі до Балтійського моря були в руках Данії, Швеції, зглядно Німеччини. Тепер світ, по влучному вислову Ситон-Уотсена, віддавна перестав бути тільки европейським. Російська імперія мусить стреміти до свобідного океану, до шляхів всесвітньої лучби, не до зачинених побічних морей. Задля Німеччини має Росія над Балтиком малі вигляди.
За те без порівняння більші на Півдні, і то саме наслідком і під умовою панування над Україною. Два століття був Царгород з проливами позірною ціллю російської експанзійної політики. Українське чорноморське побережжя з його людним і багатим українським запіллям було кріпкою базою, на котрій російська імперія основувала свою експанзію до „Теплих морей“. Не будемо тут обговорювати поодиноких етапів тієї експанзії. Словом сказавши: по багатьох турецьких війнах мав у цій світовій війні Царгород з проливами припасти Росії й то за згодою Анґлії[1]. Колиб Росії було
- ↑ Kjellén. Die politischen Probleme, стор. 13 дд.
