носини колишнього австрійського побережжя: Істрії, Дальматії, Хорватії, Реки, аж кишать від зародків політичних заколотів поміж Італією та Югославією. Повне панування над Адрією, до котрого стремить Італія, щоб забезпечити своє власне східне побережжя й задержати та піднести свій престіж, як середземноморська могутність, примушує її стати сильною ногою на ріжних місцях адрійського східного побережжя. Тимчасом, починаючи від Терсту, належить це побережжя до суцільної національної території південних Славян, Італійці розсипані тільки по містах. Всі кроки італійської експанзії на східному побережжі Адрії вважаються південними Славянами, як імперіялістичні посягання Італії на їхній рідний край. Яко середня держава, ще не сконсолідована сильно, мусить Югославія шукати опори в якої-будь великої держави. Споріднення і традиція вказують на Росію.
Тому-то не підлягає ніякому сумніву, що знова відбудована російська імперія, опершись знова на посіданню України, мусить добути переважаючий вплив на цілому південному сході Середньої Европи й на цілому балканському півострові. Також і Греція не могтиме опертися впливові Росії, коли не з політично-ґеоґрафічних, то з економічних причин.
