мально аж до вибуху світової війни. Румунські політики завсіди дуже добре знали, що Росія не бажає собі сильної Румунії й що ніколи не дасть їй Бесарабії. Нині вони знають ще краще, що нововідбудована Росія недовго терпітиме поміж собою та Царгородом великорумунську державу. Натомість українська національна держава не творила би ніякої небезпеки для самостійности Румунії й відділювалаб її своїми широкими просторами від російського колосу. Маючи Україну сусідом від Півночі й Сходу, малаб Румунія з усіх прочих сторін тільки рівносильні, або й слабші держави і не мусілаб боятись, ані подавляючої переваги сусіднього велитня держави, ані ворожої коаліції.
І до цього потрібно тільки небагато, хоч конечно: уреґульовання українсько-румунської границі, строго після національного принціпу.
