линь) були так чи сяк ще в 1915. р. російським командуванням в значній части евакуовані. Їхнє населення, переведене в нутро Росії, не може й досі вернути домів, бо до падолиста 1919. р. не пускали його туди Австрійці й Німці, потім же Поляки. Бо по здобуттю української Галичини при помочі Антанти й Румунів могла Польща без боїв дуже легко обсадити майже вилюднені західні землі України.
Повторилася тут, як бачимо, на малі розміри, історія польської експанзії XIV. століття. Як тоді Польща змогла легко опанувати українські землі, знищені татарським лихоліттям, так тепер в 1919. р. могла Польща без труду окупувати ці самі землі, тим разом знищені світовою війною й революцією.
Та війна й революція в Східній Европі ніяк не можуть так довго трівати, як трівало (півтисячі років) татарське лихоліття. Евакуоване колись Москалями українське населення мусить вернути й верне, молодий накорінок при незвичайній плодючости Українців швидко підроста й за одно десятьліття будуть усі рани загоєні. Констеляція демоґрафічна, для Поляків тепер така корисна, тоді щезне. Щож буде тоді?
Міродатні круги Польщі думають, що будуть спроможні здавити центріфуґальні, самостійницькі змагання Українців, Біло-
