заплетено ріденько хворостом (вподовш схилів) і лише потім зверху вкрито соломою. Солома пов'язана парками, парки покладено гузирями вгору і поприкручувано до лат соломяними перевеслами. Стріха з причілка піддержується підстрішним брусом, з чола й заду — кінцями кроков. Ганок мабуть був перекритий продовженням чільного схилу. Причілковий схил заломлено під кутом в 44°. Кут сей для причілку взято не випадково. При ширині вулиці в 25 м. ілюзійне відношення між вишиною стін та вишиною покрівлі з середини вулиці буде рівне 1:1. Крокви сполучені під кутом в 100° при вершині. Призьба з трьох дошок, забраних у шулки, збереглась лише при великій хаті. Од ганку, як уже зазначалося, лишивсь поміст зі східцями та два уламки сішок (всіх було мабуть 4). Обмазана хата з окола по рештовці, з середини просто по дереву глиною. Стіни зверху білені. Вікон в великій хаті 5, в малій 4, в кімнаті 1. Рями величенькі, на 6 шиб; в малій хаті одно вікно було з відсувною кватиркою (піднімались дві нижні шибки). Вікониці — одинарні. Налишники на вікнах з гребнем та зубцями. Дверей всього четверо; кімнатні — на дві половинки, останні — одинарні. Всі двері дощані на шпугах. Одвірки і лутки вікон на кутках в'язані уступками, як в старійших хатах,[1] а не „на вус“, як в новійших.
Проштудіювавши кресленики, помічаємо в плані таку схему: велика хата — квадрат, діагональ його дає довжину малої хати разом з сіньми (чи кімнатою). Вишина стін = ½ довжини зрубу великої хати. Вишина кістяка покрівлі = вишині стін.
При обмірах сієї хати на горищі в товстому шарі глини нами знайдено два уламки двох кахель. Кахлі — без поливи з тиснутим рельєфним взірцем (на обох кахлях той самий), при чому дефекти одного уламку цілком доповнюються другим. Як виявилося після очистки від глини, кахлі з лиця і заду перепалені і задимлені; се вказує на те, що вони, обслуживши свою службу, як прикраса дзеркала печі, пішли в бут в другу піч, де вмазані були вже лицем до огню; після того, як і ся піч була розвалена, попали вкупі з глиною на горище. Рисунок[2] дає два стилізованих деревця (чи квіточки) та зірочку між ними. По техниці — неполивні, рельєфні — вони належать до тої групи народніх кахель, котрі були дуже розповсюджені у нас в XVII і XVIII[3] в. аж до того часу, як їх змінили росписні полив'яни кахлі. Знахідка — дуже цікава; вона позволяє встановити, що до з'явлення полив'яних кахель — котрі, до речі мовити, дуже поширені в Харькові, — печі обкладались неполивними, рельєфними.
належить Якову Кудзю. Збудована років 80 назад батьком сучасного господаря. Ночліжна вулиця — не що инше, як розмитий водою яр в грунті Лисої гори; широкий і неглибокий в верхній частині, він стає вузьким і крутим внизу при підошві гори. Тут вода на дні яру вирила вузький
- ↑ Порівн. мою „хату по Єлисав. пр. під ч. 35 в Харькові“, рис. 30 на стор. 52 та. рис. 34 на стор. 52.
- ↑ Див. табл. XXI, рис. 37.
- ↑ На Слобожанщині іх знаходили на манастирищі Старого Козацького Зміівського манастира. Тут в XVII в. були майстерні, котрі постачали кахлі, як на манастир, так і на околиці. Проф. О. С. Федоровський, котрий зібрав цінну колекцію фрагментів таких кахель, в межах Слобожанщини відшукував іх в землі в Харькові на Іванівці; в Зміівському пов. — в Чугуіві, Малинівці, хут. Зайцевому, хут. Коробовому, Черкаському; Бішкіні; в Ізюмському пов. — в Савинцях, Цареборисові. За уділення цих відомостей проф. О. С. Федоровському складаємо щиру подяку.
- ↑ Див. табл. XXII—XXIV, рис. 39—44.
