|
4.Прощай, милый мо̂й сыночку, — та не забавляйся:
За чотыри недѣленьки — до дому вертайся!
5.Ой радъ бы я, матусенько, — скорѣйше вернуться;
Та вже щось мо̂й вороненькій, — въ воротахъ спо̂ткнувся.
6.Ой, Бо̂гъ знае, коли вернусь, — въ якую годину:
Пріймижъ мою Марусеньку, — якъ ро̂дну дитину!
7.Прійми е̂е̂, матусенько, — всѣ въ Божои волѣ!
Бо хто знае: чи живъ вернусь, — чи ляжу на полѣ?
8.Ой радабъ я Марусеньку — за ро̂дну приняти;
Та все не такъ вона мене — буде шановати.
9.Ой не плачте, не журитесь, — въ тугу не вдавайтесь.
Загравъ мо̂й ко̂нь вороненькій, — назадъ сподѣвайтесь!
10.Посѣюжь я пшениченьку — и озиме жито;
Та вжежъ ско̂лько козаченько̂въ — на Вкраинѣ вбито.
11.Одъ красно̂го Бубно́ва двѣ — невелики мили;
Лежать наши козаченьки — по три, по чотыри.
|
Примѣч. Эта плавная, прекрасная пѣсня извѣстна и въ Галиціи. Строфы 10-я и 11-я суть новые Галицкіе наросты.
81.
1.На Вкраи́нѣ всёго вдоволь, — и паши и браги;
То̂лько̂ шкода, Ляхи й тамъ, — козацкіи враги.
2.На Вкраинѣ всёго вдоволь, — и меду й горѣлки.
Гарни дѣвки i молодыци̂, — а всѣ чорнобривки.
3.На Вкраинѣ молодыци̂ — все у сукняхъ ходять:
Та й полотна тамъ багацько; — бо все сами роблять.
4.Ты дѣвчино, що ты робишь? — Сорому не маешь!
Чомъ козака, а не Ляха, — вѣрно не кохаешь?
5.А щожъ? Тое лихо робить — старенькая мати:
Гнала мене во̂дъ козака — до самои хаты.
6.А у Ляха вершокъ низкій — широки опушки,
Скоро вражій Ляхь забачивъ — приставъ мнѣ до душки.
82.
1.Ой ты дѣвчино — заручена́я,
Чого ты ходишъ — засмучена́я?
2.Ой якъ я маю — весела бути?
Кого кохаю, — мушу забути!
|
