осередку Америки! І які ж гидкі їхні шамани-докторі з «отченашами» і московськими генералами, з ідейками про «Одну Особу» і про дощ від московського генерала на українську землю. Вся «назарукіяда» в Америці є безоглядною ганьбою на визвольні змагання українського народу. «Одна Особа» тільки саму себе може визволяти (та й не завжди), а хто ж цілий наш народ визволятиме? Тільки він сам, гуртом, організований в самодіяльну силу — демократію. Як африканський дикун, п. Назарук на «білого» дивиться, як на бога: на московського генерала, як на визволителя України… Я називаю патологічною ту частину американської еміграції, що додумалась до московського генерала. Чому ще й не польського? Чому ще п. Назарук не проголосив львівського польського воєводу за гетьмана «Західньої України»?
Українська еміграція в Америці не приймає участи і в створенні українських культурних цінностей. Де українські наукові книги, підручники для вищої школи? Кожна нація не буде культурно-самостійною аж доки не створить самостійної національної культури — школи, книги і т. д. Я не бачу, щоб американські емігранти навіть розуміли вагу української самостійної вищої школи, бо не чую, щоб вони турбувалися цією справою. Є у Львові «таємні» вищі школи, є у нас на еміграції в Чехословаччині Університет, Господарська Академія, Педагогічна, Інститут Громадознавства, — це підвалини для створення вищої науки на Україні і її культурної самостійности, але чи зацікавилась американська еміграція ними? Чи пришла на допомогу?
Чи творять наші американці господарські цінности для України? Опріч висилання доларів родичам і кревнякам та дрібної доброчинности нічого не чути.