націоналістічної куркульсько-буржуазної контр-революції, маючи одночасно паралельний центр в особі уряду УНР.
У момент відходу з Києва в 1920 році частин Червоної армії, «БУД» захопило владу в місті вже залишеному Червоною армією, під вивіскою анонімного «Громадського Комітету» і врочисто передало владу над Києвом до рук польського командування і петлюрівського уряду.
Негайно по занятті Києва польсько-петлюрівським військом — «БУД» вилучило делеґацію на чолі з С. Єфремовим, яка виїхала у Вінницю до штабу Петлюри, для переговорів у питанні про організацію нового УНР'івського уряду. В результаті переговорів з Петлюрою, «БУД» узяло активну участь у формуванні нового кабінету, де вплив «БУД» був цілком забезпечений, зокрема, портфеля міністра закордонних справ, як обстоював «БУД», було доручено А. Ніковському. Новий петлюрівський кабінет, що був під впливом «БУД», спираючись на польські багнети, продавав інтереси трудящих мас України міжнародньому імперіялізму та польській буржуазії.
Польських окупантів та їх петлюрівських прибічників незабаром вибили з України переможні частини робітничо-селянської Червоної армії.
Петлюрівські міністерства, штаби й розгромлене військо опинилися на польській території і перейшли на емігрантське становище, живлячись з мантул польської буржуазії.
Частина членів «БУД» разом з петлюрівцями, повтікали за кордон, продовжуючи відогравати провідну ролю в емігрантських центрах. Друга частина членів «БУД» залишилась на Україні, знову закопавшись у глибоке запілля. Голова «БУД» — С. Єфремов перейшов на нелегальне буття, переховуючись під фалшивими документами.
Цей розподіл «БУД»івських сил між еміграцією та запіллям було пророблено за певним пляном, виробленим «БУД».
Закордонний петлюрівський центр опрацьовує пляни загального повстання, запевнює собі воєнну і фінансову підтримку польської буржуазії, переформовує інтерновані залишки армії, надсилає на Україну десятки агентів провадити повстанську і шпигунську роботу. Внутрішні контр-революційні елементи організовують бандитські загони, створюють запільні повстанські організації, провадять шалену антирадянську пропаганду в місті й на селі, прагнуть провокаційними діями викликати масове незадоволення з Радянської влади.
Голова «БУД» С. Єфремов, що переховувався у Києві, вирішив за згодою своїх політичних однодумців легалізуватись. Через Українську Академію Наук було подано прохання до Раднаркому УСРР помилувати Єфремова і дозволити йому повернутись до роботи в Українській Академії Наук. Не зважаючи на те, що в проханні амнестувати С. Єфремова були урочисті заяви про цілковиту лойяльність С. Єфремова відносно Радянської влади, легалізацію його було вжито не для наукової роботи, а для продовження запільної контр-революційної діяльности.
Ідучи назустріч Академії Наук, вищі органи Радянської влади вдовольнили прохання і С. Єфремова було поновлено в правах громадянина УСРР.
По легалізації С. Єфремов приступив до поновлення діяльності «БУД». Частина активних діячів цієї організації була в еміграції. Члени «БУД», що залишилися на Україні, знову розгорнули під проводом С. Єфремова посилену антирадянську роботу.
Виконуючи частину загального пляну в справі організації всеукраїнського повстання, «БУД» зв'язався з низкою повстанських організацій («Центральний Український Повстанський Комітет», «Козача Рада») в Києві й на периферії, та з кількома отаманами петлюрівських банд.
За згодою «БУД», було розпочато відомий рейд генерал-хорунжого Ю. Тютюнника. Однак, на час цього рейду Всеукраїнська Чрезвичайна Комісія розгромила
