— „Тілько й щастя, арендарі,
Що тихо лежали,
А то були б вас до лиха
Всіх позаїдали…
Уставайтеж, арендарі,
Та моліть ся Богу!
Роса впала, зійшло сонце —
Пора у дорогу!
Повставали арендарі,
Богу помолились
І снідати не снідали,
В дорогу пустились.
Ідуть вони за Іваном
В лихую годину
Через нетрі, через пущі,
Та через тернину.
І де вже їх не носила
Нечистая сила!
А все таки серед ліса
Нічка захопила.
Смерклось добре. Стало темно,
Треба ночувати.
„А що, мої арендарі,
Де будете спати?“
— „Іваночку, голубчику!
Кажуть Жиди грубі, —
Сеї нічки ночувати
Хочемо на дубі.“
