род, на своі похоті, і гроші беруть на вічне поминовенє! Тільки вічне йіх лицеміріє! Боже! вічна перед Тобою святість і правда!“
В кримську війну, царь Микола позичив у Лаврі 5 мілліонів рублів, срібла і золота, перековати йіх на гроші, на трату генералам в війну. І царь Микола, не дождавшись кіньця війни, отруівся, і як його поховали, син його Александр прийіхав в Киів, з жінкою, октября 1, 1857 року, на поклоненє святощам древнього города. Митрополит Филарет підніс йому писульку батькову, і Александр одповідав Филарету: „цю писульку писав мій батько Микола, а не я“. І позичка ззілась. Из царського кабінету дали брильянтовий орден св. Андрея первозванного з брильянтовою звіздою митрополиту Филарету, і митру казначею Лаври, отцу Игнатію. Де свята правда і милость?!
Тепер в великі Россіі, люд в нищеті і голоді. Чого б не взяти з церквей і манастирів непотрібного золота, що лежить без діла в ризницях церковних, і одвернути народ православний на щасливе і мирне житє, здоровє й спасеніє і в усьому добрий поступ? Истенниі поклонники Богу: духом і истенною; і Бог живе не в рукотворенних храмах, ні в золоті і сріблі, а в добрім серці.
В сентябрі місяці, 1857 року, прийшов папір из Святійшого Синода до митрополіта Филарета: „вибрати іеродіакона для Атенськоі посольськоі церкви, котрий би при гарнім образованю і добрій моральности був образцем для
