кається, кільцем, а шию втягне й кидається головою з висолопленим язиком.»
«Чим же вона кусає: чи цим язиком, чи зубами?» спитав Юрко, здалека приглядаючись до мертвої гадюки.
«В неї два зуби отрутних», сказав пан Михайло: «ось глянь, які здорові!« і він пінцетом роскрив рот гадюки. «Вони в середині мають жолобок, через нього отрута переливається в рану. А сама отрута, мов слина, набірається в таких залозах позад зубів. Є спостереження, що наймолодші гадюки, ледве з яйця вилупилися, можуть уже смертельно отруїти своїм укусом.»
«Де ж вони кубляться?« спитав Юрко: «невже така зла тварина може бути ніжною матір'ю?»
«Їй не треба такою бути», всміхнувся пан Михайло, бо сидіти на яйцях їй не доводиться, так само й годувати дітей непотрібно. Тільки гадюка знесла яйце в своїй ямі під листям, як з яйця вилазить уже гадюченя, таке самісіньке, як і доросла гадюка, лише тіло не має оцієї твердої луски, а обтягнено тонкою прозорою шкірою. Але вже за яких 2–3 години гадюченя линяє; ця шкірка злазить і під нею вже тверда луска, і молоді гадюки одразу можуть їсти маленьких польовок, бо в них, як у всіх змій, рот може дуже широко роскриватися, щоб проковтнути здобич.»
«Знаєте, я одного разу трохи не наступив на гадюку в своїх личаках», росказував чабан, провожаючи пана Михайла до бігунків: «та почув, що шипить, одскочив і добре, що була в руках сокира, — одразу одрубав їй голову, то повірите, оця одрубана голова ще якийсь час кидалась на все й кусала й поверталася до мене, аж страшно було дивитися! У нас щороку хто-небудь з дітей умірає він гадючих укусів. Так пухне все те місце, що вона вкусить, горить… Ми зараз гарячим залізом випікаємо рану.»
«Треба карболкою зараз облити, дати пити чи горілки, чи спирту, рому», казав пан Михайло.
