під ніг, зірвалася з жита перепілочка й полетіла геть понад полем.
«Тітко, Галю, бачили?» крикнула Оля: «напевно в неї тут близько є кубелечко. Ой, я так хочу глянути, пошукаймо!»
І Оля й Юрко ввійшли в саме жито й тихесенько розсовували густі колоски та пильно придивлялися долі на землю. Їм не довелось довго шукати: одночасно обоє діти угледіли на землі невеличке кубло перепілочки. В досить великій ямці, густо встеленій травичкою, тулилися одно до другого коло 10–12 пташенят жовто-рудого коліру; зо троє ходили коло самого кубла. Тіло було вже вкрите пір'ям. Матері не було — тож вона й злетіла перед дітьми.
Пані Галя не дала дітям довго роздивлятися, бо поспішала додому, але дорогою росказала, як ця гарненька співуча птиця має багато ворогів: і лис, і тхір дуже легко її хапають, коли вона сидить на яйцях. Багато перепелиць загибає випадково, коли починаються жнива. Перепілочка часто в ту пору сидить удруге на яйцях, бо вони за літо двічі виводяться, то вона нізащо з яєчок не зійде, й косою часто їх влучають. А більш за все перепелиць нищать люде. Є особливі аматори її м'яса й її співу; ловлять її й під дудочку, переймаючи її власний спів, і тим приваблюючи перепілочку в сітки. А багато й просто б'ють їх з рушниць; хапають їх сови та инші хижі птахи.
«Бідна перепілочка», сказала Оля: «так гарно співає й живе собі в житі, а скільки ворогів має.«
«Чи вона в нас постійно живе, чи зімою в ирій улітає?» спитав Юрко.
«Перепели прилітають до нас у березні«, казала тітка Галя, «й майже завжди вночі. Через те, що тоді трава й озимина невисокі й немає їм де сховатися, то вони перший час не співають, щоб себе не
