другої на своїх сотах і тим гріються. А самі, як непритомні. Як холодна зіма, вони більш їдять, а як дуже теплий видасться день, то деяка й вилетить, трохи політає на сонечку, та й додому. Так то, мої дітки, гарні мої бджілки — дай Бог, щоб і люде були такі роботящі, як вони! Ну, а що жалять болюче, то такими вже їх Бог зробив», докінчив дід, накладаючи повне горнятко медом.
Пані Галя росплатилася з дідом, подякувала йому гарненько й усі троє повернули додому. По дорозі діти, зацікавлені оповіданням діда, роспитували маму ще за де-що таке подібне до бджіл. Юрко згадав, як він у бесідці в саду найшов гніздо ос. Там теж дуже добре вироблені клітки, мов з паперу, і тато йому пояснив, що вони його теж виробляють з слиною. Оса пережовує шматочки рослини й склеює їх своєю слиною.
«Ух, оси колючі! Такі злі — я їх боюсь», казала Оля. «Вони иноді й гнізда не роблять, а просто в щілинах кам'яних стін живуть, а чи вони роблять мед, як бджоли — я не знаю».
«Ні, голубко», казала пані Галя: «оси не роблять меду. Самі вони дуже ласі до солодкого, але дітей своїх годують комахами. Цікава одна порода ос, що в ямку, куди наміряються покласти яйця, спочатку наготовлюють декільки личинок. Цих личинок вони не вбивають, бо діти не їдять мертвих комах, — ні, оса їх стискає за голову, або коле своїм жалом так, що приголомшує свою здобич і та зостається напівжива, поки маленькі діти ос не вилупляться й не поїдять їх.»
«А я дуже люблю чмелів», казала далі Оля: «такі кругленькі, волохаті, наче ведмедики. Вони теж роблять мед, але мені тато казав, що їх мед для нас шкодливий. Та ти знаєш, Юрко, я колись натрапила на їх гніздо, от цікаво було! Так попід невеличким горбком я рвала ягоди, аж щось як
